Гадаю, навіть художник-аматор чи студент, прочитавши, що Григорій Синиця навчався у Михайла Бойчука, здогадається — чому митець замовчувався, чому про нього не писали. Бо ще в середині 30-х років минулого століття у лексиконі художників та ідеологічних наглядачів за їхньою творчістю з'явився термін бойчукізм. Це щось на зразок троцькізм у політиці, чи хвильовізм у літературі. Талановитий художник-монументаліст, вихованець Віденської, Краківської, Мюнхенської Академій мистецтв, один із професорів — основоположників Української Академії мистецтв, фундатор українського монументального мистецтва Михайло Бойчук виховував плеяду своїх послідовників, так званих бойчукістів. Це були митці з великої літери: здібні, працьовиті, ерудовані. А головне — палкі патріоти України. Вони служили їй своєю творчістю натхненно, не шкодуючи сил. За що й поплатилися. У жахливі роки репресій багатьом з них були навішані ярлики українських буржуазних націоналістів, художників арештовували, кидали за ґрати, звідки не всі поверталися. 13 липня 1937 року в одному з таборів ГУЛАГу були розстріляні професор Михайло Бойчук, його учні художники-живописці Іван Падалка, Василь Седляр, дивом вижили, відбувши по десятку років покарання, Кирило Гвоздик та Микола Рокицький. Долі Рокицького та Григорія Синиці міцно переплелися, хоча тісно співпрацювали вони всього п'ять років.

Отже, Григорій Синиця. Біографічних даних про нього, в силу названих обставин, надто мало. Те, що він народився в Одесі, я беру під сумнів. У короткій біографічній довідці, складеній уже після смерті художника, сказано, що його батьки загинули під час одного з погромів, яких у 1919 році траплялося немало. Десятилітнього хлопчика родичі передали на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Чому б це його везли аж з Одеси до нас, якщо й тут обстановка була не простішою, а дитячих притулків набагато менше? Тому є всі підстави вважати місцем народження Григорія саме Єлисаветград.

Та як би там не було, а в паспорті художника значиться: народився в Одесі. Ще одне джерело — журнал "Образотворче мистецтво"— у другому числі за 1996 рік якого вміщено некролог на смерть художника, повідомляє, що Григорій 1930 року закінчив Одеську середню школу і вступив до Київського художнього інституту, де й студіював у майстерні монументального живопису під керівництвом Миколи Рокицького. З таким твердженням теж важко погодитися. Якщо й учився Синиця в Одесі, то тільки, можливо, у художньо-промисловій школі до 1930 року. Бо на той час Григорій Синиця навчався у Зінов'ївську. Цьому є документальні докази і спогади свідків. Перед нами фотокартка 1930 року, зроблена фотолюбителем Москальовим. На ній зображено вісім учнів Зінов'ївської художньо-промислової школи та викладача. Стоять перший зліва Михайло Світенко, поруч з ним Юрій Горобченко, сидить другий зліва Григорій Синиця. Прізвище викладача малювання — Семен Данішевський. Це фото два роки тому подарував Кіровоградському художньо-меморіальному музею О.Осмьоркіна 92-літній кіровоградець Юрій Макарович Горобченко. Він поділився спогадами про ті далекі роки, коли Юрій з іншими юнаками були учнями ХПШ. Серед них був і Григорій Синиця. Школу було відкрито у середині 20-х років. Розміщувалася вона на вулиці Леніна, за описом Юрія Макаровича — у приміщенні теперішнього будинку вчителя. Уродженець Розумівки (тепер Олександрівського району), Юрій з дитинства мав нахил до малювання і після закінчення семирічки за порадою викладачів вступив без екзаменів (мав добрі малюнки) до ХПШ. Заняття у ній проводилося за програмою середньої школи, на першому місці, звичайно, було малювання. Учні одержували стипендію у розмірі десяти карбованців на місяць, Юрію призначили наркомпросівську імені Крупської — 15 карбованців. У школі виконували замовлення на виготовлення вивісок, різних плакатів, прапорів, табличок з матеріалів замовника. Це допомагало поповнювати бюджет школи. Живопис викладав Семен Данішевський. Він був непоганим живописцем, його картини охоче купували жителі міста.

Через три роки школу закрили, натомість був створений художній технікум. Його приміщення знаходилося на вулиці К.Маркса, де тепер розташований художній музей. Технікум мав інший профіль: він готував викладачів малювання у початкових школах.

Вільним слухачем Зінов'ївської художньо-промислової школи був майбутній народний художник СРСР, дійсний член академії мистецтв, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Михайло Божій. Пізніше він повернувся до Миколаєва, де жили батьки — там теж відкрився художній технікум. Закінчивши його, він продовжив навчання у Київському художньому інституті. Працював у всіх жанрах живопису, писав пейзажі, натюрморти, портрети.

Цікава доля ще кількох людей, зображених на фото. Михайло Світенко закінчив Зінов'ївську художньо-промислову школу, але художником не працював. Він став актором Київського театру імені Івана Франка, створив ряд яскравих образів української класики. Юрій Горобченко закінчив Київський художній інститут, працював за фахом, був художником-оформлювачем на підприємствах, у закладах культури тощо.

Та найвищих вершин у творчості серед усіх названих досяг Григорій Синиця. Хоча особисте життя його склалося драматично. У 1936 над творчою інтелігенцією України продовжувала витати жахлива примара кривавих репресій. Уже були заарештовані Михайло Бойчук і його учні. У будь-який час могли прийти і до нього. І Григорій приймає єдиний у ті часи засіб порятунку: він залишає столицю і їде на периферію. Місцем свого перебування обирає Олександрію (тепер Кіровоградської області). Тут працює викладачем у дитячій художній школі. Потім доля закидає його до Кривого Рогу. Причому, усі ці роки — майже п'ятдесят(!) — художник перебував фактично на нелегальному становищі, не маючи елементарних побутових умов для нормального людського життя. Та Григорій Іванович не тільки не зрікся засад школи М.Бойчука, в основі якої лежала ідея відродження українського монументального малярства, а й розвинув і збагатив її засобами сучасної народної колористичної культури, очоливши у 60-х роках новий напрямок у сучасному монументальному мистецтві, що став відомий як "українська національна колористична школа".

Творча спадщина Григорія Синиці вражає. Автор цих рядків мав рідкісну можливість познайомитися з нею у Національному технічному університеті (колишній політехнічний інститут) у Києві. Там розгорнута постійно діюча персональна виставка Майстра. Вражають епічні живописні і мозаїчні композиції "Ярослав Мудрий", "Нестор-літописець", "Бабин Яр", "XX століття". Не можна без захоплення оглядати фотомозаїчні роботи, у тому числі автопортрет, виконаний із цього матеріалу. Митець подарував Україні десятки незвичних акварелей, своєрідних образних абстракцій.

Ми готуємося до відзначення 250-річчя від дня заснування обласного центру. Кращим подарунком місту була б виставка картин Григорія Синиці у художньому музеї. А сам заклад — назвати його ім'ям. Цим ми не тільки піднімемо престиж міста, а й вшануємо пам'ять великого митця, творчий шлях якого починався з нашого міста.