Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [86]
Пошук
Друзі сайту
завантаження...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Любов до рідного без фанфар


Ось уже й сімдесят… А починалося все в роки окупації в степовому селі Хмельовому, куди прибилася до своїх батьків після перших скинутих на Львів бомб молода мати з малолітніми хлопчиками, з котрих один був немовлям. І вже бабуся розповідала, як менший кольоровою глиною, припасеною для призьби, розмальовував стіни на печі малечими абстракціями.

До школи юний митець пішов у далекій Литві, бо туди після війни переїхала за главою сім’ї – військовослужбовцем – вся родина. Литовською мовою школярі оволоділи швидко. Потім так же швидко осягли й російську вже по новому місцю служби батька. Закінчував середню освіту Фелікс Полонський ( бо про нього річ) в Україні. Дідівську мову впродовж однієї шкільної четверті освоїв досконало.

Вступив і закінчив Івановське художне училище (1968, педагоги з фаху – Іван Калашников, Серафим Троїцький). Та й приїхав Фелікс після студій на Кіровоградщину.

Віднявши від тих сімдесяти прожитих літ двадцять найперших, як менш осмислених, одержимо п’ятдесят найплідніших. Припустимо, що художник для прожиття пише щотижня по одній роботі. І що ж маємо? Виходить, що за активне півстоліття митець-трудоголік створює до 2600 робіт? З таким запитанням і звертаємося до Фелікса Михайловича.

– Ну, це явне перебільшення. Але думаю, що десь за тисячу творів у мене перевалило. Пам’ятаю, як по приїзду до Кіровограда я майже увесь творчий доробок, зібраний за роки навчання, склав до купи та й підпалив. Тоді за димом пішла маса етюдів, виконаних на художній практиці в Суздалі. Тепер, звісно, жалкую за втратою. Тим більше, що то був не наслідок творчої криза, а банальна потреба прибрати в майстерні. До того ж, тоді по молодості думалося, ніби твої найкращі здобутки ще попереду. Тепер бачу інше. Невдалим вважаю зроблене з примусу або за необхідністю, без внутрішнього бажання. Не хочу розповсюджуватися, але в мене такі «шедеври» є, як, до речі, і в колег.

Досить давно знаючи художника, від себе додамо: кількість створених полотен залежить ще й від активного вторгнення автора у життя. А для того потрібен час. Скажімо, перебування з виставкою робіт в Німеччині забрало той, такий необхідний час, але Фелікс Михайлович розуміє, – втрата його компенсується активнішою творчою віддачею. Адже з дружиною побачили різні німецькі землі.

Організатори вернісажів у тій країні намагалися створити європейські умови перебування гостей. Строга прагматика керувала всіма їхніми бізнесовими діями. А вони включали поїздки до Амстердаму в Голландії, до Парижу тощо. Ось і демонструє Полонський на теперішній виставці сюжети із західних вражень паризького циклу на тлі Мулен Ружу та Нотр Даму. А Музою слугує та, з котрою прожив свої кращі хвилини. До речі, дружина, донька, внучка не гості, а господині на його полотнах. Вони зі старшим братом та іншими родичами такі ж привітні й на цьому вернісажі. Так само не обійдені на полотнах глибокою повагою, всупереч усякій «бузині», Тарас, Леся, Микола Гоголь, колеги по малярському цеху – всі, ніби члени однієї великої родини.

Основними творами Полонський вважає «Паморозь» (1991), «Вечірній спокій» (1993), «Світанок» (1996), «Шевченко в Петербурзі» (1997), «Згасаюча свіча» (2001).

Ну, ніби все вже сказано. Аж ні: промовці на відкритті зачепили найголовніше. Це – скромний не декларативний без шуму й гаму патріотизм робіт митця.

 

Леонід Багацький

Категорія: Мої статті | Додав: sokil (27.10.2011)
Переглядів: 783 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: