Коли зійдуться ці відомі в Кіровограді п’ятеро чоловіків, то у них завжди знайдеться тема для розмови. Думаєте, про риболовлю, авто або про жінок точиться балачка? Нічого подібного! Звучать прізвища: Голембієвська, Шаталін, Пузирков, Пламеницький, Хмелько, Лисенко, Задорожній тощо. І лише посвячений слухач може здогадатися про кого та про що йдеться, і хто ті п’ятеро. Це зібралися художники, колишні випускники Київського державного художнього інституту, котрі проживають у Кіровограді. Привід для того знайшовся цілком достойний і природний, адже сьогодні один із них – Анатолій Шаповалов – влаштував у музеї О.Осмьоркіна свою персональну виставку «Подих весни».

Варте уваги таке. Кілька років тому цей же музей відкривав виставку робіт старшого покоління українських майстрів живопису. Ось тоді на прикметному місці виставлено було надзвичайно гарну (чи не найкращу в експозиції) роботу Миколи Глущенка. Але чомусь без довідкової таблички. Та її знайшли цінителі. Видається символічним, що цього разу на тому ж місці знаходиться, на наш погляд, найкраща робота пана Анатолія. І також без таблички!

Кілька біографічних моментів із життя митця.

Майбутній художник народився 11 січня 1949 року в селі Аджамка Кіровоградської області в учительській родині, де ніхто не відчував особливого потягу до живопису. Лише старший брат Сергій випадав із кола сімейних інтересів та уподобань і марив мистецтвом. Малий же Толик, мов нитка за голкою, скрізь тягнувся за ним і просто не міг не поділяти захоплень свого кумира. Дійшло до того, що після закінчення школи, Одеського державного художнього училища ім. М.Б. Грекова та армійської служби у 1970 році Анатолій вступив до Київського державного художнього інституту. Бо там уже навчався Сергій. Студіював у майстерні живопису професорів Віктора Пузиркова та Анатолія Пламеницького. Завершив навчання у 1976-му й, отримавши диплом, направив стопи до Кіровоградських художньо-виробничих майстерень Спілки художників України.

Сьогодні став яскравим виразником реалістичного мистецтва, котрий в полотнах вдало поєднує матеріальність предметів з тонким відчуттям кольору. Портрет, пейзаж, натюрморт – провідні напрямки в творчості художника. Здається, що він один з найсильніших портретистів краю. А ще колеги згадують про його неординарний хист у творенні жанрових робіт. На останній виставці ж, за винятком двох-трьох натюрмортів, панує виключно пейзаж. На жаль.

Брав участь у багатьох обласних, республіканських, зарубіжних показах. Серед них участь у комерційній виставці «Art Expo New York» (2002). Твори митця неодноразово виставлялися на аукціонах, у тому числі на Крісті (2006) та Київ Арт (2007).

Роботи художника знаходяться в приватних колекціях України, Росії, Америки та Великобританії. У кіровоградських збирачів нетлінного вони також в неабиякій пошані. В усякому разі, один із місцевих колекціонерів зауважив на виставці, що «тащиться» від шаповаловських робіт обох братів.

Останнім часом Анатолій творить в рідному селі, облаштувавши при батьківській хаті прекрасну майстерню, й треба сказати, що робить те дуже креативно. Користується успіхом у шанувальників живопису. Днями, скажімо, довелося автору завітати до сучасного офісу. І що ж там побачив? Прямо зі стіни виставки до Дня художника одна з картин Шаповалова вмить перекочувала на стінку того офісу і прекрасно себе там почуває. Отже – чоловік затребуваний цінителями прекрасного. Про це свідчить і вдала реалізація доробку, показана на його персональному сайті. Тому й твердимо, що талант, де б не проявлявся – в селі чи місті, колись чи тепер, – завжди залишається талантом. Кажемо про тепер, бо, користуючись сучасними засобами спілкування, син художника вдало вписався в комерційний світ сьогодення, пропагуючи батьків набуток.

Наші художники, крім того, що прекрасно малюють, є ще й цікавими співбесідниками. Ось і цього разу від київських випускників почув багато ексклюзивного про час, коли вони – молоді й красиві – долали ази фаху. Особливо тепло згадували викладачів й увесь аромат студентських буднів. Недарма ж Анатолій Гаврилович одну з робіт присвятив пам’яті свого педагога Віктора Пузиркова. У продовження теми: на згаданій виставці вдалося дізнатися про зигзаги долі художника Михайла Хмелька (вихованці розповідали про нього із повагою та шаною, як про видатного майстра при всіх його незаперечних плюсах і мінусах). Не закидали йому кон’юнктурності творів. Треба думати, зрозуміли, що чоловік був професіоналом без двох «ф».

Леонід Багацький