Красивим травневим днем, коли природа говорила з нами мовою цвіту бузкового, пішов у вічність Віталій Колесніченко, скромна і загалом непримітна людина, котра не любила пускати у свій внутрішній світ «чужих». Принаймні, так про нього говорять ті, хто працював з ним у «Кіровоградській правді». «Знаєш, -  ділилася зі мною багаторічний співробітник «Кіровоградки» Тамара Колесникова, - про таких людей говорять образно: застібнутий на всі пуховиці. У нього не було відвертих друзів у редакції, з усіма поводився рівно і щиро. Але все приймав близько до серця, дуже ображався на критичні вислови про свою роботу. Ну, як всі художники!»

Як всі художники… Ні, членом Спілки художників він не був. Місцеві художники, як скаржився мені якось Віталій Семенович, не дуже його привічали. Зате він був членом спілки журналістів. Якщо не помиляюсь «Кіровоградська правда» була першим і єдиним місцем його роботи в нашому місті, куди його запросили з Новоархангельська на посаду художника. І зважаючи на те, що всі свої сили, набуті в поліграфічному інституті знання він віддавав редакційній справі, власне живопис був для нього своєрідним хобі.  Починаючи з 70-х років він брав участь у різних тематичних виставках. Перша така виставка за його участю відбулася в салоні до 30-річчя Великої Перемоги. Тема Великої Вітчизняної війни для нього, як для більшості художників його покоління мала непересічне значення. Згодом були й інші тематичні  виставки. Але по-справжньому здивував і «зачепив» публіку Віталій Колесніченко у 2006 році, коли  в залі обласного художнього музею відбулося відкриття першої персональної виставки з дещо несподіваною назвою «Якою бачить планету Х Віталій Колесніченко». Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Віталій Семенович зміг повністю віддатися тому, до чого лежало серце змалечку. І ось «видав нагора» велику серію картин, виконаних в техніці олійного живопису», на тему дивовижної планети з безліччю сонць, що приснилась чи примарилась автору. Як сьогодні бачу перед собою захоплені обличчя музейної публіки. Езотерики, містики, романтики – кожен отримував якийсь нюанс для свого досвіду. Особисто мені чомусь спала на думку знаменита серія дитячих книжок «Світ пригод». Чи то загадкова Аеліта торкнулася гарячого чола чи таємнича Планета бурану виникла в підсвідомості.

Відверто кажучи, я так і не знаю подальшої долі «Планети Х» Віталій Семенович сподівався, що на неї знайдеться покупець, на жаль серія полотен довго припадала пилом на полиці його малогабаритної квартири на вулиці Пацаєва. Про майстерню він і не мріяв. Тобто, можливо й мріяв та вголос про це не говорив. А працювати продовжував. Наперекір всіляким болячкам, нестачі в яких не буває. Писав пейзажі, натюрморти, особливо полюбляв жанр. Через кілька років після першої відбулася друга персональна виставка художника Колесніченка.  Такого куражу вона, правда, не викликала, але й непоміченою не залишилась. В експозиції переважали полотна в техніці олійного живопису, але було й кілька прекрасних акварелей. Розповідаючи про свою творчість Віталій Семенович говорив мені, що іноді темою його живописної композиції може стати рядок з пісні. Як наприклад, ось цієї: «А роки, мов розсідлані коні». А які промовисті його «Яблука на снігу». Цікавився Віталій Семенович історією релігії, внаслідок чого з’явилась картина «Христос на Генасіретському озері». В живописний портрет Тараса Шевченка художник вклав частинку своєї душі українського патріота.

Я переконана, що в експозиціях, котрі славлять мистецтво Кіровоградщини, художник Колесніченку належить м місце, на яке ніхто не може претендувати.

Валентина Левочко